Олександр Пащенко: гра для того і існує, щоб прагнути перемогти

Невпинно наближається розв’язка у чоловічій Вищій Лізі. Завершено регулярний чемпіонат, а вже 12 травня розпочнуться серії плей-оф до двох перемог. У парі Хімік-2 – Львівська Політехніка южненці мають намір вийти переможцями, хоч стратегічного завдання, підвищення у класі, вони не вирішують. На чому ж тоді базується їхня мотивація? Розповідає головний тренер Хімік-2 Олександр Пащенко.

Олександр Пащенко: гра для того і існує, щоб прагнути перемогти

- На початку чемпіонату було неможливо передбачити, що у регулярному чемпіонаті ми посядемо друге місце. Ми завжди йдемо поетапно. Спочатку я сказав хлопцям – у нас мета потрапити у вісімку, далі – пробитися до Топ-4. Тепер треба зробити наступний крок – у фінал, щоб хлопці показали, що вони дійсно є мужиками. Я їм сказав: серед молоді ви – найкращі, тепер треба довести, що ви є і мужиками. Я цього не приховую. На сьогодні ми наймолодша команда серед усіх команд вищої ліги. І у першу чергу досягаємо результату своєю спортивною зухвалістю, функціоналкою. Якщо ви хочете, можете подивитися ростер.

- Я бачу, Артем Ковальов - 19 років, Вадим Козак – 18 років ...
- Так. Основні гравці майже усі 1997-го року народження. Лише один Мещеряков 1995-го року, найбільш "старий" серед нас.

- Усі вони – вихованці вашої клубної структури?
- Так, усі вони вихованці Хіміка, як кажуть, наша продукція (посміхається – ред.).

- Для вирішення топ-завдань є перша команда Хімік, зрозуміло, що ви не підвищуватиметеся у класі, то ж перед вами стоїть мета просто довести свою перевагу над іншими?
- Гра для того і існує, щоб прагнути перемогти. Якщо цього не буде, то й люди не зростатимуть у майстерності, якість гравців залишатиметься низькою. Тоді навіщо просто брати участь? Я ж кажу, спочатку треба пробитися до наступного етапу, потім – ще вище а там вже будемо дивитися – що вдалося, що навпаки не вдалося, по силах нам було так виступити чи ні. На сьогодні ми дійсно зробили великий крок вперед – ми потрапили до Топ-4. Хоча насправді, ми щороку прагнемо потрапити до четвірки, це не вперше. Але у фіналах Чотирьох, коли ми грали, не завжди вдавалося дістатися першого місця. Якщо подивитися, ми завжди учасники цієї стадії, було пару років, що не потрапляли, але це не закономірність.

- Якщо кинути побіжних погляд на результати регулярного чемпіонату, то Говерлу, яка на усіх парах рветься до Суперліги, ви обіграли двічі вдома, а з Львівською Політехнікою стосунки складніші – один матч виграєте, в одному поступаєтеся.
- Так, є таке 1:1 вдома, 1:1 там.

- Ключик до них не до кінця підібрали?
- А як можна підібрати ключик, коли команда постійно щось змінює, працює. Головний ключик насамперед – зібратися і зіграти у свою гру. Особливо у молодіжному баскетболі це – найголовніше. А те, що як грає команда-суперник? Я вважаю, якщо молодий баскетболіст думатиме, як грає команда напроти, не зконцентрується на своєму захисті, на своєму нападі, тоді виникатиме розсіяність, недбалість, це недобре.

- Ви розпочинаєте серію у Южному. На головну команду глядач ходить, у тих хлопців при повних трибунах кураж з’являється, а вашим залишається просто сподіватися на свої сили.
- У цьому році, у другій половині сезону на наші ігри стало ходити більше людей, і вони дуже активно нас підтримують. Просто, тут ще є такий момент – у нас здебільшого матчі починалися у денний час. Тому багато хто працює чи на дачі, ще десь. А те, що хлопці не розбещені надмірною увагою публіки, може це й на краще. У нас більша мотивація – наша, внутрішня. Ми хочемо прийти до вищого результату, здобути вище місце. Ось і усе.

- Серію розпочинаєте вдома, одразу ж спробуєте вийти вперед?
- Тут багато чого залежить від психології. Чи то юнак, чи дорослий – фінали дещо по-іншому граються, не так, як регулярний чемпіонат. Усе залежатиме від того, як хлопці налаштуються, не переналаштуються, а як підійдуть до цієї гри. Тут буде спільна робота. Я постараюся усе зробити, щоб вони не були надмірно закутими, щоб не було перемандражу. Коли є мандраж – це добре. Потім він перевтілюється на гарну гру. Якщо ти не хвилюєшся, не можеш потім згуртуватися, відтак тобі байдуже. У грі не можна бути байдужим, якщо твоя мета – перемога. Що можу сказати про суперників? Команда зіграна, більш досвічена, відчувається, що гравці у ній вже пограли. Вони більш кремезні за моїх підопічних, вони добре грають як на периметрі, так і під кільцем. Добре грають на підбираннях. Треба їхні переваги нівелювати.

- Взагалі, надзавдання у вас – готувати гравців у першу команду?
- Так, це мета №1. У мене гравці мають обігруватися, вчитися і далі – наскільки можуть рухатися вперед. Ви ж знаєте, селекція як йде? Чи може гравець сприймати інформацію – це найперше. Коли ми вже його навчили якимось технічним елементам, наступний етап йде – наскільки він готовий сприймати інформацію у плані захисту, нападу, наскільки він розумний. Буває, на тренуваннях він добре себе проявляє, закидає майже усе, а коли приходить гра – усе це закінчується. Бо не може приймати рішення, невірно реагує на гру партнерів. Це ж командний вид спорту. Треба, щоб гравці були не лише сильними індивідуально, а й командно. Ми завжди стараємося грати тільки командно. У нас нема яскраво виражених лідерів. Так, Ковальов закидає у середньому 23 за гру, але для цього дуже багато працює уся команда. І він теж займається чорновою роботою, не тільки бігає і пуляє.

http://fbu.ua